Становлення інформаційного суспільства докорінно змінило характер взаємодії між судовою владою та громадськістю. Засоби масової інформації, а згодом блогери та лідери громадської думки в соціальних мережах, стали активними учасниками формування суспільного сприйняття судових процесів і персональної діяльності суддів. З одного боку, це посилює прозорість судочинства та сприяє реалізації принципу відкритості правосуддя, з іншого – створює умови для інформаційного тиску, який впливає на незалежність суддів і стабільність здійснення ними професійних функцій.
В українських реаліях, де довіра до судової влади історично є низькою, медійна критика суддів часто набуває агресивного, персоналізованого та політизованого характеру. Це зумовлює необхідність суспільного осмислення меж допустимої критики суду та механізмів захисту суддів від неправомірного впливу.
Вплив масмедіа та блогерів на судову діяльність
Традиційні масмедіа історично виконують функцію посередника між судовою владою та суспільством, забезпечуючи інформування громадян про перебіг судових процесів, зміст судових рішень і загальні засади здійснення правосуддя. Діяльність професійних журналістів у цій сфері, як правило, ґрунтується на стандартах об’єктивності, балансу думок і перевірки інформації, що покликано мінімізувати ризики викривлення об’єктивної реальності та необґрунтованого втручання у здійснення правосуддя.
Натомість розвиток цифрових платформ і соціальних мереж зумовив стрімке зростання ролі блогерів та лідерів громадської думки, які не пов’язані вимогами професійної журналістської етики й часто діють поза межами редакційної відповідальності. Досить часто вони схильні до поширення суб’єктивних оцінок діяльності суддів і судів, нерідко ґрунтуючись на фрагментарній або неповній інформації. Особливістю блогерів є їх здатність впливати на суспільну думку значно швидше та емоційніше, ніж класичні медіа. Це досягається шляхом використання спрощених наративів, персоналізації судових конфліктів, акцентування уваги на окремих суддях та апеляції до емоційних реакцій аудиторії. У такому інформаційному середовищі складні правові аргументи, процесуальні нюанси та принцип презумпції добросовісності судді часто відступають на другий план.
У результаті суддя нерідко постає в публічному просторі не як носій судової влади та гарант здійснення правосуддя, а як «персона» медійного дискурсу, діяльність якої підлягає емоційному оцінюванню та публічному осуду. Такий образ судді створює ризики підміни вірної правової оцінки соціальним резонансом і може сприяти побудові атмосфери недовіри до судової влади в цілому. Це посилює загрозу інформаційного тиску на суддів, що потенційно здатен впливати на їх внутрішню незалежність і психологічну стабільність при здійсненні правосуддя.
Інформаційний тиск і публічна критика суддів
Інформаційний тиск на суддів проявляється у систематичному публічному обговоренні ще не завершених судових справ, навішуванні ярликів «корумпованості», «заангажованості», поширенні неперевіреної або викривленої інформації. Такий тиск може супроводжуватися закликами до дисциплінарної відповідальності судді або його звільнення.
Суддя Верховного Суду у Касаційному господарському суді Олена Кібенко наголосила, що відмежувати добросовісне інформування від маніпулятивного впливу можна шляхом аналізу дотримання базових стандартів журналістики. Зокрема, слід з’ясувати, чи подано позиції обох сторін спору, чи представлено офіційну позицію суду, а також чи має автор матеріалу належну фахову спеціалізацію. Важливим критерієм є наявність коментарів незалежних експертів, обґрунтованість негативних оцінок доказами та аргументами, а також утримання журналіста від самостійних правових висновків за відсутності експертної компетенції.
Особливу небезпеку становить ситуація, коли медійна критика переходить у форму прихованого або відкритого впливу на ухвалення судових рішень. Суддя, усвідомлюючи потенційні репутаційні ризики, може опинитися перед внутрішнім конфліктом між вимогами закону та очікуваннями громадської думки.
Вплив медійної критики на кар’єрне зростання суддів
Кар’єрний розвиток суддів пов’язаний із оцінюванням їх професійної діяльності, репутації та доброчесності. Але в сучасних умовах медійний образ судді фактично стає додатковим неформальним критерієм оцінки, який впливає на рішення органів суддівського врядування щодо призначення, переведення або просування судді по службі. Навіть за відсутності доведених порушень, суддя, який перебуває під постійною медійною критикою, може розглядатися як «репутаційно ризиковий» кандидат. Зазначене провокує ситуацію, коли кар’єра судді залежить не лише від професійних якостей, а й від здатності уникати публічних конфліктів із медіа.
Так, у зв’язку з масовим звільненням суддів під час судової реформи в Україні, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Куликов та інші проти України» 2017 р. своїм рішенням визнав порушення права на справедливий суд, підкресливши, що дисциплінарні та адміністративні заходи щодо суддів не відповідали вимогам незалежності та неупередженості, а процедури їхнього звільнення не забезпечували належного розгляду обставин кожної справи. Хоча публічна критика або негативний суспільний фон у цій справі не були безпосередньо предметом розгляду, висвітлення реформ у медіа та політичних дискусіях створювало додатковий тиск на суддів, формуючи в очах суспільства негативний образ і посилюючи ризик непрямого впливу на їхню кар’єру.
Справа «Куликов та інші» демонструє, що система кар’єрного росту суддів тісно пов’язана з медійним і політичним середовищем, а відсутність дієвих процедурних гарантій робить суддів вразливими до репутаційного та інформаційного тиску. Водночас рішення ЄСПЛ окреслює необхідність створення таких механізмів захисту, які дозволяють суддям виконувати професійні обов’язки без страху перед політичними або медійними репресіями, а також забезпечують баланс між суспільним контролем та незалежністю правосуддя.
Протидія інформаційному тиску на суддів
Відповідальність журналістів та блогерів за неправомірний вплив на судову владу врегульована нормами цивільного, адміністративного та кримінального законодавства. Зокрема, за поширення недостовірної інформації може наставати цивільно-правова відповідальність у вигляді спростування та відшкодування моральної шкоди. У випадках умисного перешкоджання здійсненню правосуддя або втручання в діяльність судових органів можливе застосування положень Кримінального кодексу України, зокрема статті 376 «Втручання в діяльність судових органів». Проте аналіз української практики вказує на складність доведення прямого зв’язку між публічними висловлюваннями та впливом на ухвалення судового рішення, що зумовлює обмежене застосування таких норм.
Ми бачимо, що існує практична реальність – медійна критика часто носить персоналізований і маніпулятивний характер, що робить пряме публічне протистояння малоефективним і ризикованим. Суддя, на відміну від політика чи публічного діяча, не має інструментів для активної участі в інформаційній боротьбі, фактично залишаючись сам на сам.
Закономірно, що виникає слушне питання: чому ж судді не відстоюють свою репутацію публічно? Відповідь слід шукати у поєднанні етичних, інституційних та практичних факторів. По-перше, судді обмежені нормами професійної етики, які забороняють їм робити публічні заяви щодо власних рішень або критики колег, щоб не підривати неупередженість та авторитет судової влади. По-друге, будь-які публічні коментарі можуть розцінюватися як порушення дисциплінарних норм або втручання у політичні процеси, що створює реальні ризики для кар’єри та статусу судді. Так, у Верховному Суді та судовій спільноті загалом, часто наголошують на обмеженнях, що накладають норми суддівської етики, зокрема заборона коментувати поточні справи або ухвали, які ще не набрали законної сили. Як правило, судді не дають персональні коментарі щодо власних рішень, залишаючи це на суддів-спікерів або прес-служби, щоб уникнути звинувачень у необ’єктивності або упередженості при висловленні думок у медіа. Це підтверджує, що утримання від публічних коментарів є свідомим стратегічним вибором, який дозволяє мінімізувати вплив інформаційного тиску, водночас залишаючись у межах професійної етики та забезпечуючи довіру до судової системи.
Європейський досвід захисту суддів від медійного втручання
У державах Європейського Союзу захист суддів від неправомірного інформаційного впливу визнається складовою гарантій суддівської незалежності. Дії спрямовані на підрив довіри до судової влади можуть бути кваліфіковані як наклеп чи непокора суду.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово робив акцент на необхідності забезпечення балансу між свободою вираження поглядів, гарантованою статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та захистом авторитету й неупередженості судової влади як одного з фундаментальних елементів демократичного суспільства. Водночас критика суддів допускається, але вона має бути добросовісною, ґрунтуватися на фактах і не переходити до формату особистих нападів. Таку позицію Суд висловив у справі De Haes and Gijsels v. Belgium 1997 р., де було підкреслено, що критика суддів є допустимою лише за умови, що вона базується на перевірених фактах і не зводиться до особистих образ. Водночас ЄСПЛ зазначив, що публічний контроль за діяльністю судів є важливим елементом демократичного суспільства.
Європейський досвід демонструє, що ефективний захист суддів від медійного тиску можливий лише за умови системного підходу, який поєднує правові гарантії, комунікаційні стратегії та чітке розмежування між допустимою критикою і неправомірним втручанням у здійснення правосуддя. Для України імплементація таких підходів є важливою умовою зміцнення незалежності судової влади та підвищення довіри суспільства до суду.
Проблема інформаційного та репутаційного тиску на діяльність суду та суддів зокрема є об’єктивною реальністю сучасного правового простору. Судді багатьох країн стикаються з подібними ризиками. Наразі ефективні юридичні механізми захисту суддів від медійних атак відсутні або обмежені. Найбільш дієвим захистом залишається стримана та зважена реакція судді на критику, що зменшує її ефект. Зі сторони громадянського суспільства має будуватися розуміння до культури, яка не поширює та не сприймає за істину безпідставні медійні звинувачення в бік судової влади.
