На сьогодні важко уявити сучасну демократичну державу без існування конституції – основного закону, що відображає ключові засади функціонування суспільства, державної влади та ціннісних орієнтирів внутрішньої і зовнішньої політик.
У перекладі з латинської мови «constitutio» означає устрій, порядок установлення, що фактично відображає основну суть та призначення даного документу.
Конституцію України було прийнято 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання, тобто, через майже 5 років з моменту проголошення незалежності нашої держави. Конституція України є документом, що свідчить про політичну волю народу, незалежність держави, її унітарність та цілісність. Саме Конституцією закріплені основні права людини і громадянина, їх правовий статус, принципи організації та повноваження субʼєктів та органів публічної влади, основи здійснення судочинства, можливі вектори міжнародних відносин України. Таким чином, Конституція України – основний документ держави, що має найвищу юридичну силу, норми якої є нормами прямої дії. Саме Конституцією України визначається, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» (стаття 1); «Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною» (стаття 2); «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю» (стаття 3); «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» (стаття 6); «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії» (стаття 9); «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (стаття 21) та інші загальнолюдські цінності, які закріплено на рівні даного нормативно-правового акту, що надає їм додаткового юридичного змісту.
Структура Конституції України
Для розуміння значення та дії конституційних приписів важливо проаналізувати зміст Конституції. На сьогодні Конституція України складається із преамбули та 15 розділів (розділ VII «Прокуратура» було виключено на підставі Закону № 1401-VIII від 02.06.2016) із загальною кількістю статей – 161 (нумерація статей після внесення змін до Конституції України або виключення окремих положень зберігається, що забезпечує її сталість).
Преамбула Конституції України виражає мотив та обставини її прийняття, відображає ціннісне значення Конституції («виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, … усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями…»). До того ж преамбула Конституції України свідчить про її установчий характер та надає положенням морально-етичного та політичного змісту. Преамбула також містить згадку про субʼєкта прийняття Конституції України («Верховна Рада України від імені Українського народу – громадян України всіх національностей…») та нормативної умови прийняття («…керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням…»).
Розділ І «Загальні засади» містить норми про основи політичного, ідеологічного устрою України та цінності Українського народу. Розділ ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» містить перелік невідчужуваних прав та неоспорюваних обовʼязків. Цікавим фактом є те, що Конституція України містить 43 статті про права та лише 4 статті про обовʼязки. Розділ ІІІ «Вибори. Референдум» є підтвердженням існування демократичного політичного режиму в Україні та передбачає порядок і основи здійснення народного волевиявлення через демократичні форми. Розділи IV, V, VI передбачають основи функціонування Верховної Ради України як єдиного законодавчого органу, Президента України як глави держави, гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, та Кабінету Міністрів України як вищого органу виконавчої влади. Розділ VIII «Правосуддя» визначає основи здійснення правосуддя в Україні, можливість участі народу у здійсненні правосуддя через присяжних та нормативно закріплює незалежність судової гілки влади. Розділ ІХ «Територіальний устрій» закріплює засади територіального устрою України («…єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій») та визначає його структуру, тобто перелік адміністративно-територіальних одиниць, які входять до складу України. Розділ Х «Автономна Республіка Крим» передбачає статус Автономної Республіки Крим в межах України, нормативно закріплює основи здійснення законодавчої, виконавчої та судової влади. Розділом ХІ передбачаються основи місцевого самоврядування в Україні, питання формування та фінансування органів місцевого самоврядування. Розділ ХІІ визначає статус Конституційного Суду України як органу, що «…вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції», порядок його формування та діяльності. Розділ ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» визначає порядок внесення змін до Основного Закону. Розділи XIV–XV містять прикінцеві та перехідні положення, якими зафіксовано, коли Конституція України набрала чинності, коли святкують День Конституції України, порядок функціонування державних органів у перехідний етап дії норм Конституції.
Значення Конституції України
Найголовнішою ознакою Конституції України є пряма дія її норм. На практиці це означає, що положення Конституції застосовуються безпосередньо, а решта нормативно-правових актів України повинні містити положення, які не суперечитимуть Конституції. Крім того, пряма дія норм Конституції посилюється за рахунок її найвищого місця в ієрархії нормативно-правових актів, що також встановлює вимоги щодо відповідності решти законодавства положенням Основного Закону. Особливий порядок внесення змін до положень Конституції є додатково перешкоджає свавільному та політичному шантажу, який переслідує мету зміни її положень.
Конституція є актом, що визначає неоспорювані, невідчужувані, природні права людини і громадянина. Решта нормативно-правових актів в свою чергу деталізують умов дотримання та реалізації зазначених прав, що свідчить про Україну як сучасну демократичну та правову державу, яка дотримується загальнолюдських цінностей.
Конституцією України гарантується баланс влади (законодавчої, виконавчої, судової та Президента України), таким чином здійснюється запобігання автократії та узурпації державної влади.
Основи територіального устрою України, статус Автономної Республіки Крим, місцеве самоврядування – низка вкрай важливих аспектів державотворення, основи яких також визначено на рівні положень прямої дії.
Таким чином, для сучасного суспільства Конституція України виконує наступні функції: ідеологічну через визначення пріоритетів та напрямів розвитку Української держави та суспільства; аксіологічну – як акт, що виражає волю народу, реалізує незалежний статус держави; політичну – через визначення курсу розвитку України, основи організації влади; правову – оскільки Конституція України залишається нормативно-правовим актом, її місце у системі останніх визначає її юридичну силу, а також реалізує дію принципу верховенства права.
Конституція України: виклики сьогодення
Не зважаючи на високоморальне, етичне та аксіологічне значення Основного Закону, реалії життя вносять відповідні корективи у розуміння та сенс конституційних приписів. За історію чинності Конституція зазнала найбільш значущих змін тричі – у 2004, 2010 та 2014 роках. Усі зміни були повʼязані із політичними мотивами та суперечностями між фактичною реалізацією її положень і суспільною волею.
Наприклад, у 2004 році Законом № 2222-IV було змінено форму правління – із президентсько-парламентської на парламентсько-президентську республіку, що суттєво вплинуло на розподіл політичних сил. Таким чином, Верховна Рада отримала право формувати уряд, голова СБУ, Генеральний прокурор України також призначались за погодженням Верховної Ради. Закон № 2222-IV був наслідком помаранчевої революції та зміни вектору політичної влади. Також було розширено повноваження коаліції депутатських фракцій.
У 2010 році Конституційний Суд України визнав Закон № 2222-IV неконституційним, а дію Конституцію у редакції 1996 року було відновлено, в результаті чого президентсько-парламентська республіка повернулась.
У 2014 році Революція Гідності спричинила повернення до переважання парламентських сил і парламентсько-президентська форма правління знову була визнана в Україні.
Надзвичайно важливими є також зміни 2019 року щодо визнання стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору. Дані зміни закріпили напрям зовнішньої політики України та волю народу у слідуванні європейських традицій і цінностей цивілізованого світу.
Очевидно, трансформація Основного Закону є цілком природнім явищем у процесі становлення сучасної правової держави, яка прагне дотримуватись принципів верховенства права, законності, справедливого правосуддя та основ громадянського суспільства. Пропонуємо визначити найбільш критичні аспекти Конституції, які потребують додаткової уваги у період сьогодення:
- Мовне питання. Стаття 10 Конституції України, на жаль, до сьогодні передбачає особливий статус використання російської мови, як такої, що потребує захисту. Однозначно, після закінчення російсько-української війни дане конституційне положення зазнає змін.
- Унітарність України. Визначення єдиноможливого статусу адміністративно-територіальних одиниць, закріплення умов децентралізації влади та викорінення сепаратизму.
- Військова організація. Стаття 17 забороняє розташування іноземних військових баз на території України. Ймовірно для захисту територіальної цілісності і незалежності держави в контексті сучасного стану геополітичних відносин дане положення може бути переглянутим.
Конституція України як Основний Закон держави є найважливішим актом у правовій системі держави. Вкрай важливо, щоб її положення відображали реальний стан розвитку суспільних відносин та відповідали потребам конкретного історичного періоду. Пряма дія норм Конституції крім того повинна гарантувати належний рівень захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина. Лише за таких умов дія Конституції України буде мати позитивний результат для розвитку держави та її громадян.
