Втрата ефективнсти КСУ: причини та наслідки для правової системи України

Конституційний Суд України (далі – КСУ) є єдиним судовим органом конституційної юрисдикції. Нормативну основу діяльності КСУ формує Конституція України (Розділ ХІІ), Закон України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII, Регламент КСУ (ухвалений за результатами засідання КСУ постановою від 22.02.2018 р. № 1-пс/2018).

Залишаючись єдиним органом, який має повноваження вирішувати питання про конституційність правових актів, здійснювати тлумачення Основного Закону, діяльність КСУ залишається під прицілом уваги громадської та політичної спільнот. Останнє десятиліття результати роботи КСУ переважно наводять на роздуми про доцільність його існування у такому форматі, який діє на сьогодні, що повʼязано із низкою скандальних рішень, які відверто ставлять під сумнів відповідність КСУ очікуваній шляхетній місії: берегти законність, верховенство права та захищати Основний Закон. На жаль, деякі рішення КСУ переважно імітують удавану моральність, підмінюючи її формалізованим виконанням політичної волі окремих субʼєктів, чим радикально підривають довіру громадян до інституцій влади та верховенство права як недосяжний ідеал сучасності.

Резонансні рішення КСУ

У 2010 році відбулося повернення до редакції Конституції України 1996 року (рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010), відповідно до положень якої Україна визнавалась президентсько-парламентською республікою. Внаслідок цього рішення тодішній «легітимний» президент України Віктор Янукович отримав повноваження на розпуск Верховної Ради України та можливість самостійно призначати «потрібних» можновладців на місцях. Україна перетворювалась на квазі-монархію з жорсткою вертикаллю влади і діючою політичною елітою, яка підлаштовувала під свої інтереси весь суспільний порядок.

У 2012 році КСУ у такому ж складі прийняв ще одне рішення (рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012), яке стосувалось контролю соціальних виплат та фінансової допомоги чорнобильцям, дітям війни, військовослужбовцям, які фінансуються за рахунок держбюджету. Дане рішення ще більше колихнуло суспільство і сформувало жорстку позицію недовіри до діючої на той час влади, а КСУ фактично став інструментом задоволення інтересів останньої.

В результаті ці події призвели до суспільного обурення і фактично виступили у ролі однієї з причин Революції Гідності.

Після історичних подій під час Революції Гідності за каденції наступного очільника держави КСУ продовжив виконувати роль маріонетки в руках політичних сил. У 2016 році КСУ видав рішення щодо офіційного тлумачення положення «на наступній черговій сесії Верховної Ради України» статті 155 Конституції України (рішення від 15 березня 2016 року № 1-рп/2016) за зверненням 51 народного депутата. Справа в тому, що причиною даного звернення стало попереднє схвалення Верховною Радою України проєкту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» на другій сесії, але без остаточного рішення щодо нього протягом наступної чергової сесії, тобто третьої, як передбачено ст. 155 Конституції України. КСУ визнав, що депутати самостійно встановлюють, на якій із наступних чергових сесій приймати закон, в чому експерти вбачають відсутність єдності та логіки слідування попереднім рішенням, відповідно – ситуативність та вибірковість підходів при тлумаченні Конституції.

Особливої уваги також заслуговують результати розгляду КСУ положень Закону України «Про очищення влади» та «Про запобігання корупції», розгляд питань про конституційність яких було розпочато у 2015 році і завершилось прийняттям рішення від 16 вересня 2020 року № 13-р/2020. В результаті – відверте ігнорування суспільного запиту на формування нових демократичних представницьких інститутів влади та нівелювання механізму люстрації.

У 2019 році КСУ ще раз довів політичну природу своєї діяльності тим, що визнав неконституційним положення статті 368-2 Кримінального кодексу України (рішення Конституційного Суду України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019) за поданням 59 депутатів Верховної Ради України (статтею 368-2 передбачалась кримінальна відповідальність за недостовірне декларування з можливою конфіскацією незаконно набутого майна). Основною причиною такого рішення стала, на думку суду, невідповідність рівня свобод людини та її конституційних прав і свобод передбаченому тягарю доведення вини. Наслідками таких дій суду стали закриття кримінальних проваджень проти посадовців, які були підозрюваними у справах про незаконне збагачення.

На жаль, перелічені приклади не єдині, що дозволяють критично поглянути на рішення КСУ.

Основні причини проблем у діяльності КСУ

1. Політична залежність. Не зважаючи на варіабельність субʼєктів призначення суддів КСУ, останній продовжує реалізувати вигідні рішення політичних еліт. Діючий порядок формування складу КСУ залишає ризики політичного впливу. Основні чинники: переважний розгляд питань щодо конституційності положень законодавства, що регулює порядок формування політичних сил, їх діяльність; передбачений порядок формування КСУ створює ризики для політичної лояльності окремих «делегатів» від субʼєктів призначення.
2. Недієвість інституту конституційної скарги. Після реформи 2016 року, якою було запроваджено даний інструмент у правову дійсність України, кількість розглядів конституційних скарг не є переважаючою, хоча фактично, конституційна скарга реалізує право громадян на захист своїх законних прав, свобод та інтересів. Повʼязано це зі складною процедурою подання скарги, недостатнім рівнем виконання рішень КСУ, що не формує суспільну довіру до КСУ як одного з органів гарантування законності та верховенства права у державі.
3. Відсутність належної процедури перегляду рішень КСУ. Положенням статті 151-2 Конституції України закріплено, що «Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов’язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені». Проте, зважаючи на політичну упередженість окремих суддів, підтримку ними лобіювання окремих політичних позицій, відсутність процедури оцінки законності рішень КСУ набуває нового значення. Відтак, формується реальна проблема остаточності та виконання актів КСУ та їх відповідності обґрунтованості і ідеалам верховенства права.
4. Несформований склад КСУ. Однією із причин наявності такої проблеми є постійний конфлікт інтересів у субʼєктів призначення, які намагаються роками перетворити КСУ на своїх представників при вирішенні питань про законність тих чи інших положень законодавства. Відповідно, підтримка кандидатів залишає бажати кращого, а склад суду залишається недеформованим, що не є підтвердженням ефективності його діяльності як єдиного органу конституційної юрисдикції.

Тож, чи є КСУ гарантією законності та верховенства права в Україні чи представником інтересів політичних еліт – питання відкрите.