Інфляційні втрати валютні позики — типовий клин у вашому позові, де апеляція мовчки викреслює тисячі гривень. Ваш клієнт-банк виграв справу про стягнення $10 000, прострочених з 2021 року. Ви додали 3% річних і інфляційні втрати, а апеляція раптово виключила інфляційні і зменшила суму на десятки тисяч. Касаційний цивільний суд Верховного Суду 01.04.2026 у справі №761/18405/23 поставив крапку у цьому хаосі: валютний еквівалент сам по собі є механізмом компенсації знецінення, тому додаткові інфляційні втрати — це подвійна відповідальність, яка не допускається.
Чому суди роками не могли визначитись
До 01.04.2026 практика різнобоїла на трьох рівнях. Перший рівень — суди застосовували інфляцію за ст.625 ЦК до повної суми гривневого еквівалента валютного зобов’язання, включаючи курсову різницю. Це давало кредиторові потрійний захист: валюта зростала, гривня дешевшала, інфляція накладалась зверху. Другий рівень — суди відмовляли у нарахуванні інфляції на валютні зобов’язання прямо, посилаючись на природу іноземної валюти. Третій рівень — суди дозволяли інфляцію, але обмежено, до моменту прострочення. Адвокати у банках і фінансових компаніях не могли передбачити результат — два схожі позови у різних апеляційних округах давали різні суми стягнення.
Подібну крапку у тривалих спорах з банками ВС поставив і в питанні доведення укладення кредитних договорів через OTP, що також створювало неоднакову практику.
Аргумент КЦС ВС: валюта вже виконує функцію індексації
КЦС ВС у постанові №761/18405/23 виходив з простої логіки. Інфляційні втрати за ст.625 ЦК — це міра відповідальності за знецінення національної валюти. Якщо борг виражений у гривні з прив’язкою до іноземної валюти (валютний еквівалент), курсова різниця між датою виникнення зобов’язання і датою рішення суду вже відображає знецінення гривні. Накладати на це ще й інфляційне нарахування означає компенсувати одне й те саме економічне явище двічі.
Суд наголосив: «Іноземна валюта в українському правовому полі індексації не підлягає». Індексується виключно гривня як національна валюта. Це закриває другу частину дискусії — позови з нарахуванням інфляції на саму суму у доларах або євро (без переведення в гривню) не задовольняються в принципі. ВС спирається на попередню позицію Великої Палати від 02.07.2025 у справі №903/602/24: 3% річних залишаються мінімальною мірою відповідальності і не зменшуються судом, але інфляція до них не додається у валютних зобов’язаннях.
Як побудувати позов після №761/18405/23
Уявімо позов про стягнення $5 000, прострочених з 1 січня 2022 року. Перший крок — переведіть основну суму у гривневий еквівалент за курсом НБУ на дату рішення суду (а не на дату виникнення зобов’язання). Другий крок — нарахуйте 3% річних від основної суми, виражених у гривневому еквіваленті, за весь період прострочення (без тримирічного обмеження за позицією Великої Палати від 02.07.2025). Третій крок — НЕ додавайте інфляційне нарахування. Якщо договір передбачав вищі проценти за прострочення (наприклад, 18% річних) — стягуйте їх замість 3% за договірною підставою. Підводний камінь — не намагайтесь обійти заборону, перейменувавши інфляцію на «збитки від знецінення» або «компенсацію курсових втрат». Суд застосує позицію ВС за суттю вимоги, а не за її назвою.
Три висновки для адвоката
- Висновок 1: інфляція ст.625 ЦК — лише для гривневих зобов’язань без валютного еквівалента.
- Висновок 2: 3% річних залишаються, валютний еквівалент сам компенсує знецінення гривні.
- Висновок 3: перейменування інфляції на «курсові втрати» не рятує — суд дивиться на суть.
Запитання для роздумів: ВС закрив дискусію про інфляцію на валютні позики, але як бути з договірними процентами в кредитних договорах, де банк зафіксував валютну прив’язку і паралельно нарахування «курсових компенсацій»?
Текст рішення: Постанова КЦС ВС у справі №761/18405/23 від 01.04.2026 — Єдиний державний реєстр судових рішень
