Питання не вирішене. 3 червня 2026 року Касаційний цивільний суд передав справу №308/16652/23 на розгляд Обʼєднаної палати — саме тому, що в практиці Верховного Суду співіснують два несумісні прочитання.
Серпень 2023-го. Жінка з Ужгорода поверталася до квартири, де була зареєстрована з десяти років, — з немовлям, народженим 15 липня. Ключ не підійшов: замки змінили. Через дванадцять днів, 3 серпня, її разом з батьками зняли з реєстрації — за заявою нової юридичної особи-власника. Ніхто нікого не виселяв за рішенням суду. Не було й письмової вимоги звільнити житло. Просто інший метал у замковій щілині.
Що сталося: іпотека, борг і 151 тисяча
Квартиру у 2007 році купила мати позивачки — за 404 318 грн, тобто 80 063 доларів за тодішнім курсом. Частину внесла власними коштами (15 216 доларів), решту — кредитом банку «Надра» під іпотеку цієї ж квартири. Донька отримала реєстрацію у 2010 році, будучи дитиною.
У 2020-му право вимоги за кредитом і права іпотекодержателя перейшли до колекторської компанії. А 30 листопада 2021 року вона в позасудовому порядку — за статтею 38 Закону «Про іпотеку» — продала квартиру товариству «Нерухомість-Закон та Порядок». Ціна в договорі: 151 000 грн.
Ось цифра, яку варто затримати. Житло, за яке родина колись віддала 404 тисячі, змінило власника за суму, що не покриває навіть третини тієї ціни, — і зробила це не родина, а кредитор від свого імені. У договорі при цьому окремо зафіксовано, що «відсутні будь-які права володіння та користування нерухомим майном у третіх осіб» і що квартира не є місцем проживання дітей.
Норми, які сторони прочитали по-різному
Позивачка спиралася на частину 3 статті 109 ЖК і статтю 40 Закону «Про іпотеку» в редакції 2007 року: після позасудового звернення стягнення мешканці зобовʼязані звільнити житло на письмову вимогу протягом місяця, а якщо не звільняють — примусове виселення здійснюється лише за рішенням суду. Плюс стаття 8 Конвенції і позиція Великої Палати від 21.08.2019 у справі №569/4373/16-ц: сам факт переходу права власності не є підставою для виселення без оцінки пропорційності.
Відповідач читав інші норми — статті 317, 319, 405 ЦК і статтю 156 ЖК: власник володіє майном на свій розсуд, а право члена сімʼї похідне від права власника: «Відповідач не здійснював дій щодо виселення позивачки, а лише користувався своїми правами як власника майна»
Людською мовою: зміну замків відповідач не заперечував — він заперечував саму назву цієї дії. Не виселення, а користування своїм.
Перша інстанція: замки — це і є виселення
Ужгородський міськрайонний суд 6 березня 2024 року позов задовольнив частково. В даному випадку заміна замків у спірній квартирі обмежила доступ позивачки до її житла. Наслідки таких дій є тотожними фактичному виселенню із квартири.
Суд встановив, що квартиру придбали і за власні, і за кредитні кошти, а отже гарантія частини 2 статті 109 ЖК про інше постійне житло діє. Письмової вимоги про звільнення не надсилали, рішення суду про виселення не було. Належним способом захисту суд визнав саме вселення, а окреме визнання права користування — зайвим. Моральна шкода: 5 000 грн замість заявлених 50 000.
Апеляція: право користування зникає разом із власністю
Закарпатський апеляційний суд 28 листопада 2024 року скасував це рішення повністю: «Припинення права власності на житло припиняє і похідне право осіб на користування житлом»
Людською мовою: право мешканця тут тримається не на самому житлі, а на праві власності того, хто його впустив. Зникло право власника — зникла й опора.
Колегія визнала зняття з реєстрації законним — воно відбулося за заявою власника в порядку статті 18 Закону про декларування місця проживання і Порядку №265, і позивачка цих дій окремо не оскаржувала. А головне — апеляція вказала, що перша інстанція помилково застосувала статтю 40 Закону «Про іпотеку» і статтю 109 ЖК замість норм про вселення. Судовий збір за апеляцію — 3 220,80 грн — стягнули з позивачки.
Водночас щодо законності таких дій існує й інша судова практика: раніше ми пояснювали, чому зняття з реєстрації сім’ї з дітьми за заявою нового власника може бути незаконним.
Наша оцінка. Розійшлися суди не в фактах: заміну замків ніхто не заперечував. Розійшлися у виборі норми. Перша інстанція подивилася на подію як на виселення — і тоді автоматично включається процедурна гарантія «лише за рішенням суду». Апеляція подивилася як на припинення похідного права — і тоді процедури виселення взагалі не існує, бо нема чого припиняти. Одна й та сама зміна замків отримує протилежну юридичну назву залежно від того, з якої норми починати читання.
Дві лінії практики Верховного Суду
Апеляція спиралася на постанови ВС №686/11782/17 від 15.01.2020 та №522/16228/19 від 04.07.2023 — це лінія похідного права.
Але існує й друга. У постанові від 15.10.2025 у справі №755/3459/22 — теж про заміну замків новим власником після звернення стягнення — ВС виходив із того, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку, і зазначив: «Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка має право користування»
У справі №398/4452/22 від 16.07.2025 ВС визнав вселення допустимим способом відновлення становища, що існувало до порушення. А раніше, 23.11.2023, у тій самій справі №755/3459/22 суд звертав увагу, що про добровільність виселення може свідчити самостійне звільнення приміщення, у тому числі від речей.
Що саме передали Обʼєднаній палаті
3 червня 2026 року колегія КЦС ВС передала справу далі. Позиція колегії, як її переказують правові видання, звучить так: «Особа, яку позбавили доступу до житла силоміць або шляхом заміни замків, має право вимагати відновлення становища, що існувало до порушення, тобто фактичного повернення до житла»
Наша оцінка. Передача до Обʼєднаної палати означає, що колегія не вважає можливим вирішити спір у межах наявної практики — тобто визнає розбіжність не випадковою. Практичний наслідок для подібних справ уже зараз: посилання лише на одну лінію постанов ВС перестає бути достатнім аргументом, бо протилежна лінія так само існує і так само підкріплена касаційними постановами.
Чого суд не сказав
Ключове — Обʼєднана палата ще не сказала нічого. Справа передана, рішення по суті немає.
Але й у наявних текстах лишилися незакриті питання. Суди не визначили, чи впливає на результат та обставина, що житло продали за 151 тисячу при ціні придбання 404 тисячі. Не оцінено окремо становище немовляти, народженого за місяць до зміни замків, — дитина не була стороною спору. Не сказано, як співвідноситься законність зняття з реєстрації з незаконністю фактичного позбавлення доступу: апеляція визнала перше правомірним і на цьому спинилася, не даючи оцінки другому. І не визначено, чи змінюється відповідь, якщо квартиру купували частково за власні кошти — перша інстанція вважала це вирішальним, апеляція цю обставину не обговорювала взагалі.
Чесно про ризик: доки Обʼєднана палата не висловилась, будь-який прогноз результату в подібному спорі буде саме прогнозом. У цій справі позивачка після двох інстанцій опинилася не лише без житла, а й з обовʼязком сплатити судовий збір за апеляцію протилежної сторони. Це реальна ціна участі в спорі, питання якого не має усталеної відповіді.
Перша інстанція: Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.03.2024 у справі №308/16652/23 — Єдиний державний реєстр судових рішень
Апеляція: Постанова Закарпатського апеляційного суду від 28.11.2024 — Єдиний державний реєстр судових рішень
Протилежна лінія практики: Постанова КЦС ВС від 15.10.2025 у справі №755/3459/22 — Єдиний державний реєстр судових рішень
Часті запитання
Чи може новий власник змінити замки і не пускати мешканця у квартиру?
Питання не має усталеної відповіді. У справі №308/16652/23 перша інстанція визнала такі дії тотожними виселенню, апеляція — реалізацією права власності. 03.06.2026 справу передано Обʼєднаній палаті КЦС ВС.
Чи є вселення належним способом захисту після позасудового виселення?
Практика розділилася. У постановах №755/3459/22 від 15.10.2025 та №398/4452/22 від 16.07.2025 ВС визнавав вселення допустимим, у постановах №686/11782/17 та №522/16228/19 переважала логіка припинення похідного права.
Що означає передача справи до Обʼєднаної палати?
Що колегія суддів визнала розбіжність у практиці істотною і не вирішує спір самостійно. До висновку Обʼєднаної палати єдиного підходу немає.
