2018 року суд стягнув з боржника 500 тис. грн за прострочений кредит. Ваш клієнт-поручитель зітхнув з полегшенням — справу виграно, борг офіційно зафіксований. Аж раптом у 2026-му банк подає новий позов уже до поручителя — і вимагає 817 тис. грн інфляційних втрат і 3% річних, нарахованих після того самого рішення. Порука після рішення суду не зникає сама собою: 27.04.2026 у справі №947/22870/24 Касаційний цивільний суд ВС уніфікував практику — поручитель відповідає до фактичної сплати, рішення про стягнення лише фіксує борг.
Що сталось і що змінилось
Банк уклав з фізособою кредитний договір з порукою її родички. Боржник пропустив платежі, банк подав позов. Суд першої інстанції стягнув основну суму боргу. Через кілька років, коли виконавче провадження зависло, банк звернувся до поручителя із самостійним позовом — про стягнення додаткових нарахувань: 213 727 грн (3% річних) і 603 901 грн (інфляційні втрати на основний борг). Перша інстанція і апеляція дали різні відповіді — у частині залишали поручителя відповідальним, у частині йшли на бік захисту. Касаційний цивільний суд ВС 27.04.2026 у справі №947/22870/24 поставив крапку: «Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє ані основного зобов’язання, ані договору поруки. Поручитель залишається повністю відповідальним за виконання зобов’язання боржником до моменту фактичної сплати заборгованості». ВС послався на ст.559 ЦК — її перелік підстав припинення поруки є вичерпним і судового рішення там немає. Касаційну скаргу банку задоволено, з поручителя стягнуто 817 627,38 грн.
Окремо варто зауважити, що нарахування інфляційних втрат має свою специфіку у валютних зобов’язаннях, де Верховний Суд нещодавно закрив можливість подвійної індексації боргу.
Сценарій захисту поручителя за №947/22870/24
Уявімо вашу клієнтку — пенсіонерку, яка 2015 року поручилась за споживчий кредит зятя. 2019 року банк виграв спір з основним боржником на 400 тис. грн, виконавча йшла мляво. У 2026-му банк подає новий позов уже до клієнтки — на 650 тис. грн інфляційних і 3% річних за 6 років. Перший крок — перевірте за ст.559 ч.4 ЦК. Банк мав звернутись до поручителя протягом шести місяців з дати настання строку виконання основного зобов’язання, інакше порука припиняється автоматично. Дата у вашій справі — 2019-й, а позов — 2026-й; це самостійна підстава для відмови. Другий крок — перевірте чи не було змін кредитного договору без згоди поручителя (пролонгації, нової процентної ставки, додаткової комісії). За ст.559 ч.1 ЦК це теж припиняє поруку. Третій крок — за відсутності цих підстав підготуйте розрахунок альтернативних сум. У банків часто інфляційні рахуються від некоректної дати, а 3% — на вже капіталізовані відсотки (це заборонено). Підводний камінь — посилання типу «рішення вже є, питання закрите» після №947/22870/24 не спрацює. Стратегія має йти або через строки, або через зміну зобов’язання.
Де застосовувати негайно
Позиція №947/22870/24 вже працює у двох конкретних категоріях спорів. Перша — банки що масово подають позови до поручителів за зависалими виконавчими провадженнями 2018-2022 років. Адвокати у цих справах зобов’язані будувати захист через ст.559 ч.4 ЦК (сплив строку звернення), не через тезу про «поглинання» поруки рішенням. Друга — реструктуризовані кредити, де банк підписав з боржником додаткову угоду без сповіщення поручителя. Пряме посилання на №947/22870/24 у поєднанні зі ст.559 ч.1 ЦК дає шанс на повне звільнення поручителя. Юристи, які вже взяли позицію на озброєння, перевіряють портфель клієнтів-поручителів за датою настання основного зобов’язання плюс шість місяців — і виставляють листи-вимоги про припинення поруки до банків з посиланням на свіжу постанову ВС.
Коротко про головне
- Рішення про стягнення з боржника фіксує борг, але не припиняє поруку.
- Основна лінія захисту — ст.559 ч.4 ЦК (6 місяців на звернення до поручителя).
- Без цього аргументу поручитель відповідає за інфляційні і 3% річних до фактичної сплати.
Текст рішення: Постанова КЦС ВС у справі №947/22870/24 від 27.04.2026 — Єдиний державний реєстр судових рішень
