Чоловік летить із Києва. У сумці — 31 000 євро, зароблених легально, з документами на походження коштів. Він іде «зеленим коридором» і не заповнює декларацію. На митниці гроші вилучають усі до останньої купюри. Штраф за саме порушення — 1 700 гривень, тобто близько 150 євро на той час. Це справа Sadocha v. Ukraine. Європейський суд з прав людини визнав таку конфіскацію непропорційною і присудив заявнику 29 456,70 євро — рівно ту суму, що залишається, коли від конфіскованого відняти максимально можливий штраф.
Це не поодинокий сюжет. За останні вісім років ЄСПЛ розглянув щонайменше десять справ про конфіскацію готівки, яку людина не задекларувала на кордоні, і в дев’яти з них констатував порушення права власності. Три з цих справ — проти України.
Нижче — розбір усієї цієї лінії: який критерій суд перевіряє, де проходить межа допустимого, як цю практику застосовують українські суди і де між двома підходами залишається зазор.
Наскрізний критерій: санкція за недекларування, а не за підозру
Через усі рішення проходить одна конструкція. Вона склалася ще у справах Ismayilov v. Russia (2008), Gabrić v. Croatia (2009), Grifhorst v. France (2009) і Moon v. France (2009), а найчіткіше сформульована в Boljević v. Croatia — там хорватська митниця конфіскувала у заявника 180 000 євро.
Суд починає з того, що конфіскація за своєю природою — це не позбавлення власності, а контроль за її використанням у розумінні другого абзацу статті 1 Першого протоколу. Держава має тут широкі повноваження. Законність заходу і легітимна мета (боротьба з відмиванням коштів) у цих справах зазвичай сумнівів не викликають. Усе вирішується на третьому кроці — пропорційності.
І ось ключове формулювання: Щоб бути пропорційним, втручання повинно відповідати тяжкості порушення, а санкція — серйозності діяння, за яке вона має карати (у цьому випадку — невиконанню вимоги щодо декларування), а не тяжкості будь-якого ймовірного порушення, факт якого не було встановлено, як-от відмивання коштів чи ухилення від сплати податків.– Boljević v. Croatia, §44
Тобто, карати треба за те порушення, яке справді сталося, — за незаповнену декларацію. А не за відмивання коштів, яке ніхто не довів і навіть не інкримінував. Підозра не може мати ціну конфіскації.
З цього критерію ЄСПЛ виводить кілька перевірок, які повторюються з рішення в рішення.
Чи було законним саме перевезення грошей. Це та обставина, що відрізняє готівку від наркотиків чи зброї. У Boljević суд наголосив: ввозити валюту до Хорватії було прямо дозволено, а сума не обмежувалась взагалі — обмежувався лише порядок, тобто обов’язок задекларувати. Там, де предмет заборонений сам по собі, підхід інший.
Чи є ознаки злочинного походження коштів. Суд дивиться, чи мала людина судимість, чи висувалось їй обвинувачення, чи є хоч якісь докази відмивання. У Boljević заявник не зміг переконати національні органи в легальному призначенні грошей — і це його не врятувало на національному рівні. Але Страсбург зазначив: Немає жодних підстав вважати, що, конфіскуючи в заявника суму в розмірі 180 000 євро, органи влади мали на меті запобігти будь-якій злочинній діяльності, як-от відмиванню грошей. Єдиним протиправним (але не злочинним) діянням, що ставилося йому в провину стосовно цих коштів, було їх недекларування. – Boljević v. Croatia, §43
Чи зазнала держава збитків. Майже завжди — ні. Мито з таких сум не сплачується, бюджет нічого не втрачає. Отже, конфіскація не є відшкодуванням шкоди; вона суто каральна.
Чи достатньо було самого штрафу. Це вирішальна перевірка, і тягар тут лежить на державі: Уряд не навів переконливих доказів чи навіть аргументів на користь того, що самого лише штрафу було недостатньо для досягнення бажаного стримувального та карального ефекту й запобігання майбутнім порушенням вимоги щодо декларування. – Boljević v. Croatia, §45
Іншими словами, якщо держава хоче забрати гроші понад штраф, вона мусить пояснити, чому штрафу замало. Не людина доводить, що конфіскація зайва, — держава доводить, що вона необхідна.
Дискусії про адекватність санкцій точаться і в українському правовому полі: окремо ми писали, який штраф за паркування на місці для інвалідів пропонують встановити у парламенті.
Варто зауважити, що самі ці справи розглядалися палатами, а не Великою палатою. Але базовий стандарт «індивідуального і надмірного тягаря», на який вони спираються, сформульований саме Великою палатою — у справах Depalle v. France, Perdigão v. Portugal і Beyeler v. Italy. Тобто лінія стоїть на фундаменті найвищого рівня, навіть якщо окремі рішення про валюту ухвалювались у звичайному складі.
Уся добірка: десять рішень і як розвивався критерій
Boljević v. Croatia 2017 – Конфіскація 180 000 євро визнана непропорційною попри те, що заявник не довів призначення коштів.
Gyrlyan v. Russia 2018 – Підтверджено підхід у ситуації, коли національний суд не мав дискреції обрати м’якший захід.
Sadocha v. Ukraine 2019 / 2020 – Перше «українське» рішення лінії. Суд окремо вказав на обов’язок розглянути можливість м’якшого заходу — штрафу замість конфіскації.
Yaremiychuk and Others v. Ukraine 2021 – Чотири заявники, «зелений коридор», конфіскація суми понад 10 000 євро. Зафіксовано, що аргументи про ненавмисність і легальне походження коштів національні суди залишали без оцінки .
Imeri v. Croatia 2021 – Повторення підходу Boljević у новій справі проти тієї ж держави.
Krayeva v. Ukraine 2022 – Інша конструкція: не конфіскація готівки, а штраф 48 661,56 євро за помилку в декларації, через яку недоплата мита склала близько 2 000 євро.
Zaghini v. San Marino 2023 – Порушення немає. Межа допустимого.
Yaylali v. Serbia 2024 – Підтвердження лінії, порушення статті 1 Першого протоколу.
Prenča v. Serbia 2025 – Те саме, кваліфікація за другим абзацом — контроль за використанням майна.
Aksüngür and Others v. Serbia 2025 – Найсвіжіше рішення групи заявників; критерій незмінний.
Географія тут не має значення. За статтею 17 Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди застосовують практику ЄСПЛ як джерело права незалежно від того, проти якої держави ухвалено рішення. Позиція, сформульована у справі проти Сербії, обов’язкова для українського судді так само, як позиція у справі проти України.
Де межа: справа, у якій порушення не знайшли
Zaghini v. San Marino — єдине рішення добірки без констатації порушення. І воно показує критерій із протилежного боку.
Там конфіскація стосувалась коштів, безпосередньо пов’язаних із кримінальним провадженням про відмивання. Тобто саме те, що в решті справ було лише недоведеною підозрою, тут було встановленим фактом у межах кримінального процесу. Суд підтвердив: відмивання коштів прямо загрожує верховенству права, і держава має широкий простір для реагування. Водночас Страсбург нагадав про процедурну вимогу, яку легко проґавити: Хоча стаття 1 Протоколу № 1 не містить чітких процесуальних вимог, національні процедури повинні надавати особі, чиї права було порушено, розумну можливість викласти свою позицію перед відповідними органами з метою ефективного оскарження заходів, що втручаються у права, гарантовані цим положенням. – Zaghini v. San Marino, §57
Отже, навіть коли конфіскація по суті виправдана, людині має бути де і як її оспорити. Відсутність реальної можливості заперечити — самостійна проблема, незалежна від розміру суми.
Наша оцінка. Zaghini корисніший за будь-яке з дев’яти «переможних» рішень, бо показує, що ЄСПЛ не забороняє конфіскацію готівки як таку. Він забороняє конфіскацію замість доказування. Там, де держава довела зв’язок коштів зі злочином, захід вистоює. Там, де не довела, — не вистоює, скільки б грошей людина не везла.
Як це читають українські суди
Українська відповідь на цю лінію виявилась швидшою і рішучішою, ніж можна було очікувати.
Конституційний Суд, 21 липня 2021 року. Рішенням Другого сенату № 3-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Одінцової положення абзацу другого статті 471 Митного кодексу визнано неконституційним. Суд дійшов висновку, що обов’язкова конфіскація всієї незадекларованої валюти не забезпечує справедливого балансу між публічним інтересом і правом власності та суперечить верховенству права. Дію норми зберегли на шість місяців, щоб законодавець встиг підготувати заміну.
Законодавець, вересень 2021 року. Статтю 471 виклали в новій редакції: за недекларування валюти понад 10 000 євро тепер передбачено штраф у розмірі 20 % від суми перевищення. Конфіскація валюти з санкції зникла.
Велика Палата Верховного Суду, 27 серпня 2025 року, справа № 163/1065/15-п. Заявник провозив через митний пост «Устилуг» 10 070 польських злотих і 5 673 долари США, не задекларувавши їх повністю. Йому призначили штраф 1 700 гривень і конфіскацію валюти на 196 624,10 гривні. Велика Палата послалася безпосередньо на Страсбург: «Садоха проти України” (Case of Sadocha v. Ukraine), пункт 31… суди повинні також розглядати можливість застосування менш суворого заходу, наприклад штрафу замість конфіскації» Постанова Великої Палати ВС від 27.08.2025 у справі № 163/1065/15-п
Велика Палата врахувала рішення КСУ, оцінила серйозність порушення, відсутність шкоди державі, наявність м’якшої альтернативи — і конфіскацію скасувала, залишивши штраф чинним.
Наша оцінка. Це зразкове застосування. Критерій ЄСПЛ узято не як цитату для окраси мотивувальної частини, а як робочий тест, за яким оцінено конкретні обставини. Якби вся практика виглядала так, матеріал на цьому й закінчувався б висновком «розриву немає».
Де залишається розрив
Розрив є, але він проходить не там, де його зазвичай шукають. Це не питання про те, чи знають українські суди практику ЄСПЛ, — знають і застосовують. Питання в іншому.
Перше: шлях назад для тих, кого вже покарали
Найпоказовіша деталь захована в рішенні про справедливу сатисфакцію у справі Sadocha. Уряд України доводив, що заявник міг просити перегляду справи за статтею 361 КАС. І сам же подав до Страсбурга лист Верховного Суду, у якому ВС повідомляв, що не має компетенції розглядати такі заяви в цій категорії справ, не вказавши жодного альтернативного органу. ЄСПЛ прямо зафіксував цю суперечність у позиції Уряду. Інакше кажучи, норму на майбутнє виправили, але людина, чия конфіскація стала остаточною до 2021 року, опинилася без зрозумілого національного механізму повернути гроші. Шлях залишався один — до Страсбурга, з усіма строками й витратами. У тому ж листі, до речі, Верховний Суд повідомив, що нижчі суди дедалі частіше враховують принцип пропорційності в цій категорії справ. Тобто рух був — бракувало саме процесуального інструмента для вже завершених справ.
Друге: коли справа повертається не тим шляхом
25 лютого 2026 року Велика Палата ВС розглянула справу № 760/14761/18. Обставини майже дзеркальні до попередньої: аеропорт «Київ», громадянин перемістив 10 200 євро і 3 800 доларів, «зеленим коридором» пропущено 10 000 євро, штраф 1 700 гривень і конфіскація купюр — 38 по сто доларів і 2 по сто євро. Та сама стаття 471.
Але результат інший. Справа потрапила до Великої Палати як виняткове провадження на підставі рішення ЄСПЛ у справі «Соколов та інші проти України» — а воно стосувалося не пропорційності, а доступу до суду: заявнику із запізненням вручили повний текст оскаржуваної постанови. Велика Палата скасувала рішення апеляційної інстанції й направила справу на новий розгляд.
Пропорційність конфіскації в цій постанові не оцінювалась. Sadocha, Yaremiychuk чи рішення КСУ 2021 року в мотивах не фігурують.
Це не докір суду. Обсяг перегляду за винятковими обставинами визначається тим рішенням ЄСПЛ, яке стало підставою: констатовано порушення доступу до суду — саме воно й усувається. Питання пропорційності просто не входило до предмета цього перегляду і має вирішуватись апеляційним судом при новому розгляді.
Наша оцінка. Практичний наслідок для людини все одно відчутний: події 2018 року, рішення Великої Палати 2026-го — і справа лише повертається до апеляції, де питання про долю грошей ще належить вирішити. Той самий критерій ЄСПЛ, залежно від процесуальних воріт, спрацьовує або одразу, або через ще один повний цикл оскарження.
Третє: критерій індивідуальний, а виправлення — загальне
Тут найтонша різниця підходів, і вона стосується не так судів, як самої конструкції санкції. ЄСПЛ вимагає зважування в кожній конкретній справі: наскільки серйозним було це порушення, чи є ознаки злочину саме тут, чи вистачило б штрафу саме цій людині. Українське виправлення пішло іншим шляхом — через переписування норми: замість конфіскації встановлено фіксовані 20 % від суми перевищення.
Для більшості ситуацій це знімає проблему: 20 % — це очевидно не сто. Але фіксований відсоток за визначенням не розрізняє того, хто свідомо обійшов декларування, і того, хто помилився. Саме про це справа Krayeva v. Ukraine. Декларантка вказала вартість товару за інвойсом продавця, а в контракті сума була іншою — продавець надіслав помилковий інвойс і письмово вибачився. Недоплата мита склала близько 2 000 євро. Штраф за частиною 1 статті 483 Митного кодексу — 48 661,56 євро, тобто повна вартість товару. ЄСПЛ зазначив, що норма говорить про «протиправну мету приховування товарів від митного контролю», а це передбачає умисне подання неправдивих даних, — проте цей аргумент заявниці апеляційний суд по суті не розглянув.
Показово, що й тут українська система зреагувала: 6 липня 2023 року Конституційний Суд визнав неконституційною санкцію частини 1 статті 483 саме через відсутність у суду можливості пом’якшити відповідальність або утриматись від неї. Тобто, проблема не мігрувала непоміченою — її двічі виловив Конституційний Суд. Але щоразу це відбувалось після того, як конкретні люди вже пройшли повний судовий цикл і дійшли або до Страсбурга, або до конституційної скарги.
Що це означає на практиці
Для людини, яка везе через кордон легальні гроші, ситуація сьогодні принципово інша, ніж вісім років тому. Конфіскація всієї суми за саме лише недекларування з санкції статті 471 прибрана. Велика Палата ВС застосовує критерій пропорційності напряму, з посиланням на Страсбург. Обов’язок задекларувати суму понад 10 000 євро при цьому нікуди не зник — зникла непомірна ціна помилки. Для тих, чиї справи вирішувались до 2021 року, картина складніша: універсального національного механізму перегляду, як випливає з позиції ВС, зафіксованої в матеріалах справи Sadocha, так і не з’явилось.
Для митних спорів поза валютною тематикою — насамперед за статтею 483 — логіка ЄСПЛ зберігає повну актуальність. Аргумент про відсутність умислу, про відсутність шкоди державі, про достатність м’якшого заходу спирається не на абстрактну справедливість, а на конкретний тест, який Страсбург повторив щонайменше в десяти рішеннях і який Конституційний Суд України вже двічі підтвердив на рівні норми.
І остання деталь, яку варто тримати в голові: у всіх цих справах вирішальним виявився не розмір суми, а те, чи змогла держава пояснити, чому штрафу було замало. Це питання, яке має сенс ставити першим — і в запереченнях на протокол, і в суді.
Практика ЄСПЛ: HUDOC — база рішень Європейського суду з прав людини
Sadocha v. Ukraine, заява № 77508/11: hudoc.echr.coe.int
Boljević v. Croatia, заява № 43492/11: hudoc.echr.coe.int
Постанова ВП ВС від 27.08.2025 у справі № 163/1065/15-п: Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова ВП ВС від 25.02.2026 у справі № 760/14761/18: Єдиний державний реєстр судових рішень
Рішення КСУ від 21.07.2021 № 3-р(II)/2021: zakon.rada.gov.ua
